Врятувати рядового хіміка: як зберегти працездатність українського хімпрому

Опубликованно 15.02.2019 04:34

Палкі суперечки розігріли конференц-зал Федерації роботодавців України. "А ви пробували розвивати власну сировинну базу?", "Хто ж нам дасть хоч одну газову свердловину!?", "Так адже на Кабміні анонсували тендери на кілька сотень свердловин!", "Підсумки всіх тендерів розписані ще до їх проведення!", "700 працівників ОПЗ виїхало на заробітки в Алжир!", "Тільки завдяки введенню мита я зміг почати погашення боргів по зарплаті!" і т. д.

Це топ-менеджери українського хімпрому намагалися знайти вихід з непростої ситуації. Їх основна продукція — азотні добрива — зараз виходить занадто дорогий, щоб конкурувати з імпортом. У тому числі російським, який, судячи за непрямими ознаками, тепер надходить в Україну через треті країни, де злегка допрацьовується і упаковується.

Однак, дивлячись з боку, складно зрозуміти, кого ж насправді повинні врятувати пропоновані рішення: власників або рядових працівників хімічних підприємств України? Що трапилося

Основна сировина для виробництва таких добрив — природний газ, який на внутрішньому ринку України коштує дорожче, ніж у більшості сусідніх країн по причині дефіциту. Внутрішній видобуток все ще відстає від споживання, а прямих закупівель з Росії немає. Крім того, НАК "Нафтогаз України" викуповує весь доступний ресурс у головної видобувної компанії країни — державної "Укргазвидобування" для потреб населення та підприємств теплокомуненерго. Промисловості державний український газ не дістається, тому приватні трейдери імпортують його, орієнтуючись на ціну європейських хабів і політику "Нафтогазу". Під цей рівень цін підлаштовуються і приватні газовидобувні компанії, які в минулому році видобули понад 4 млрд кубометрів газу.

Азотні підприємства Росії отримують газ набагато дешевше, ніж українські заводи. В інших іноземних виробників міндобрив теж є більш дешевий ресурс. В результаті українські аграрії все частіше вибирають імпортну продукцію, в тому числі і російську, яка заїжджає транзитом через Прибалтику і Середню Азію. До чого призвело

Хімпром України — в глибокій ямі. Якщо в 2011 році азотні підприємства України спожили 8,3-8,5 млрд кубометрів газу, то в 2017 році цей показник зменшився до 2,3 млрд кубометрів. Навіть з урахуванням того, що один з флагманів галузі — "Стирол" (Горлівка) залишився на непідконтрольної частині Донецької області, — це колосальне падіння.

Однак за останні 6-7 років змінилися не тільки обсяги споживання, але і в цілому ринкова і політична ситуації. Якщо раніше постачання газу на заводи велися трейдерами, наближеними до їх власників, а саме сировина надходила, в тому числі з Росії за прямими контрактами. То зараз цього немає.

Окремі підприємства простоюють місяцями, накопичуються борги по зарплаті, найбільш активні та цінні фахівці виїжджають на заробітки в інші країни, на кожен рестарт простоюють технологічних агрегатів потрібні сотні тисяч доларів.

Власник чотирьох з шести азотних заводів країни — бізнесмен Дмитро Фірташ — вже кілька років перебуває в Австрії і злегка розгубив свою політичну вагу і вплив. "Дніпроазот" належить структурам Ігоря Коломойського — екс-акціонера "Приватбанку". А найсучасніше підприємство галузі — Одеський припортовий завод — все ще в держвласності.

Читайте також: Мита мало: чому хіміки хочуть додаткових обмежень на імпорт добрив Куди йти

Можна знайти вихід із ситуації? Хіміки бачать два основних шляхи: ще сильніше обмежити імпорт міндобрив. Наприклад, ввести квоти; штучно знизити вартість газу для хімпрому за рахунок поставок сировини українського видобутку;

З точки зору власників бізнесу та їхніх лобістів якщо цього не зробити, то на галузі можна ставити хрест.

Але якщо подивитися на ситуацію ширше, то можна помітити ще один, малоймовірний варіант порятунку галузі. Мова про її повної переконфігурації — появу серед їх акціонерів або стратегічних партнерів тих, хто має доступ до видобутку газу в Україні.

Чому Дмитро Фірташ у 2010-2011 рр. купив горлівський "Стирол", сєверодонецький і черкаський "Азот"? Тому що у нього був доступ до дешевого природного газу з Росії. Його переробляли на українських підприємствах, створювали додану вартість і продавали по всьому світу.

Але після 2014 року все змінилося. Де ж тепер брати ресурс, щоб гідно конкурувати з росіянами? У "Нафтогазу України", приватників або імпортувати. Щодо імпорту з Європи будуть ринкові ціни, які не дозволять зберігати потрібну хімікам прибутковість. У "Нафтогазу" дещо інші цілі і завдання, ніж забезпечення роботи хімпрому і аграріям.

А ось українські приватні компанії, як вже було сказано вище, видобувають понад 4 млрд кубометрів газу, частину з яких можна направити на потреби хіміків.

За подібною схемою працює "Дніпроазот" Ігоря Коломойського. Тривалий час він переробляв газ, що видобувається "Укрнафтою", яка належить державі і структурам Коломойського. Восени минулого року підприємство уклало з родинним ПРАТ "Укрнафтобуриння" (одна з найбільших приватних газовидобувних компаній України) договір на постачання природного газу загальною вартістю майже 460 млн грн. А на цьому тижні стало відомо ще про одному договорі з ТОВ "Юнайтед Енерджі" вже на 580 млн грн. Тобто підприємство Ігоря Коломойського знаходить грошовий і сировинний ресурс для роботи.

Періодично за давальницькою схемою, в якій задіяний імпортний газ, запускається державний ОПЗ.

Напевно, якщо постаратися, то і підприємства Дмитра Фірташа зможуть знайти стабільного постачальника серед приватних видобувачів. Так, це теж великий бізнес — компанії Миколи Злочевського, Ріната Ахметова і Вадима Новинського, Віктора Пінчука та інших відомих гравців. Так, вони навряд чи захочуть продавати газ дешево своїм політичним конкурентам. Тому виходом із ситуації може стати продаж або передача азотних підприємств їм в управління для створення вертикально-інтегрованої виробничої ланцюжка і збереження (а для кого-то нарощування) політичного впливу в "хімічних" регіонах.

Але, що також важливо, у подібного бізнес-об'єднання є ймовірність вийти на прибуткову діяльність. Для цього природний газ, собівартість видобутку якого може бути значно нижче за роздрібну ринкової ціни, слід продати хімікам. Вироблені азотні добрива за ринковою (або близькою до ринкової) ціною продадуть аграріям. У разі необхідності, за рахунок умовного бізнес-дивізіону "газовидобуток", можна буде дотувати умовний бізнес-дивізіон "хімпром". У працівників хімічних підприємств зростатиме зарплата, а у їх власників збережеться економічний і політичний вплив у регіоні, яким, правда, доведеться поділитися з газовиками.

Тільки так є шанс зберегти кістяк персоналу і працездатність заводів. Адже уряд, судячи з усього, не готове вводити квоти на імпорт азотних добрив. Без такого обмеження є більш дешевий імпорт продовжить надходити в Україну, а рядові хіміки їхати на заробітки в Європу, Алжир та інші країни.

І якщо в масштабах галузі дійсно стоїть мета врятувати рядового хіміка, а не політичний вплив одного з олігархів, то крупному бізнесу доведеться прийти до подібного співробітництва, винісши за дужки амбіції, образи і претензії, які виникають в інших сферах. Ну, або як мінімум прорахувати ймовірність прибуткової реалізації такого співробітництва в умовах поки ще дефіцитного газового ринку України.

Категория: Финансы